Серед тих визначних діячів, чиї серця, помисли, талант спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена високої любові до батьківщини, Шевченко по праву займає почесне місце. Безсмертне ім’я великого українського поета і художника Т. Г. Шевченка відоме скрізь як ім’я людини, що віддала своє життя боротьбі за свободу українського народу.

Цього року минає  175-річчя першого видання «Кобзаря» і 155-річчя останнього прижиттєвого видання «Кобзаря». Цій визначній даті у  читальному  залі бібліотеки оформлено виставку однієї книги „Святиня українського народу.” Користувачі бібліотеки мали змогу ознайомитися з «Кобзарями» різних років видання і на різних мовах - не тільки на українській , а й на російській, польській.

За життя Тараса Шевченка лише незначна частина його поезій побачила світ. То були переважно його ранні твори.

         1840 року вийшла друком під назвою «Кобзар» його перша книжечка поезій. До неї увійшли вісім ранніх творів: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова» та «Тарасова ніч». У цьому виданні твори постраждали від жорсткої, спотворюючої цензури.

          1841 року, на ті кошти, що Шевченко зібрав від різних меценатів, прихильників його таланту, вдалося видати «Гайдамаки».

       1844 року окремим книжками вийшли поема «Гамалія» та поема «Тризна». Того ж року, під назвою «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки Тараса Шевченка», окремою книжкою вийшли твори, що увійшли до першого видання «Кобзаря», та поема «Гайдамаки».

         Під час арешту Шевченка 1847 року до рук жандармів III відділення потрапила рукописна збірка «Три літа» вже готова до друку, що містила такі твори, як «Сон», «Кавказ», «До мертвих і живих…», «Єретик» та ще десятки інших поезій і поем. Ці твори змогли побачити світ лише після революції 1905 року. Окремі ж поезії зі збірки «Три літа», що залишилися у приватних руках у рукописних списках, поширювалися серед народу. «Кавказ», «Холодний Яр», «До мертвих і живих…» були надруковані за кордоном, у Лейпцігу, 1859 року у книжці із назвою «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко».

         Із заслання, з неволі, Шевченко привіз із десяток повістей, писаних російською мовою, та чотири «захалявних книжечки» віршів, які він «мережив і кучерявив», переховуючи від своїх наглядачів. Оправлені разом, ці книжечки склали альбом «невольничої поезії», який умовно назвали «Малою книжкою». Цей альбом зберігався у рукописному відділі Інституту української літератури ім. Т. Г. Шевченка.

       Після заслання, під час перебування у Нижньому Новгороді, Москві та Санкт-Петербурзі Шевченко переробляв твори, переписуючи їх до нового альбому, куди записував і нові твори. Так сформувалася нова книжка поезій — «Більша книжка». Проте надрукувати за свого життя Шевченкові із цих творів нічого не вдалося.

      З великими труднощами Тарасові Шевченку пощастило видати лише деякі видані до заслання твори. Із нових вдалося додати мало що, як от поему «Наймичка» та «Давидові псалми».

       Те, що до заслання та після нього Шевченкові та його друзям вдалося видати, увійшло до книжки «Кобзаря», що побачила світ 1860 року. Ця книжка поезій була останньою за життя Тараса Шевченка.