Середа, 23.08.2017, 18:48
Вітаю Вас Гість | RSS

Товстенська бібліотека-філія Заліщицької ЦБС

Меню сайту
Форма входу

Легенди про селище Товсте

Блукаючи маленькими вуличками Товстого, не раз ставила собі питання: у чому ж привабливість і краса нашого селища?

Відповідь була така: краса в архітектурних пам`ятках! І це дійсно так!

Я радію тим, що живу на рідній товстенській землі, де залишилися княжі сліди, де дзвеніли козацькі шаблі, де билися стрільці й повстанці...

Ми пам`ятаємо прадідів наших священні могили, смерть та воскресіння непокірних синів та дочок нашого краю...

Товсте – колишнє середньовічне історичне містечко, що знаходиться у північній частині на території Заліщицького району Тернопільської області. Розкинулось воно привільно під ясним небом України.

Кажуть, що розповідав колись батько сину, а батькові дід таку легенду.

Стояла в містечку дзвіниця. Було на ній сто дзвонів. Радість чи горе, свято чи урочистість – лунав той стодзвін сумно й весело, задумливо чи бурхливо, траурно або вогнисто – на всенький світ. І от прийшли татари – ординці. Спалили село, старих та дітей знищили, молодих забрали в неволю... Тільки дзвіницю не вдалося їм зруйнувати – крізь землю провалилася. А на тому місці виросло дерево. Так і до цього часу при в`їзді в наше селище росте тополя  - трепета. Росте на горбку, і її, високу, стару, огрядну, видно здалеку. Здається, що Товсте починається не тільки за цією тополею, а саме з неї. Наче вийшла вона за крайні хати, за городи й садки, щоб щиро привітати кожного, хто добирається з далекої чи близької дороги. Стоїть, очікує вдень і вночі, терпляче очікує в негоду, аби привітно прошелестіти зеленим листям.

І коли, повертаючись на рідну землю, бачила на обрії тополю, то інколи здавалось, що повертаєшся саме до неї, до тополі, яка стала рідною з малих літ, а потім, з рокамиставала все ріднішою.

Яка багата, яка  загадкова душа в неї! Особливо навесні, коли покривається міріадами молодих листочків, і кожен із них говорить на свій лад, а разом вони виповідають безмежну й нескінченну таємницю, якою дерево не втомлюється ділитися з усім світом. Таємниця живе в тополиній душі, і ніколи її не убувало, не меншало, хоч про неї також на різні голоси щебетали птахи в гіллі, весело щебетали в будь – яку пору року. Коли проходиш мимо трепети, з незбагненною закономірністю згадується одне й те саме, а жодного разу не було так, щоб пам`ять зосталася глухою.

Завжди згадується, що навесні, при визволенні села від німців, тут ворожою кулею було вбито нашого бійця. За селище загинув не він один, імена загиблих написані на обеліску, що височить в парку, в центрі містечка. Серед інших значиться ім`я й того, що поліг під тополею – трепетою. Прізвища росіян, українців, казахів, грузинів, осетинів... Хто з них? Про кого не стомлюється розповідати дерево з дня в день, із року в рік?

Бачила тополя, як горіла земля. Від того часу в її тілі кілька куль стримить...

Розповідають, що до тополі фашисти привели на світанку односельчанина. Заліз один фашист на гілляку, почепив мотузку. Коли вибили табуретку з – під ніг солдата, стрепенулося всім тілом тополя – мотузка обірвався. За другим разом – відсахнулася гілляка. Тоді фашисти поставили воїна під тополю, ударили з автоматів. Кулі прошили тіло героя і вп`ялися в тополю...

Людини не стало, дерево – живе.

І височіє, вистоює перед вітрами та бурями, грозами та блискавками і перед недобрими людьми.

Стоїть за селом, здалеку видно, і чомусь хочеться вірити в те, що завжди отак стоятиме і не всохне, й буря не зламає. Взимку білітиме від інею, восени видзвонюватиме золотим листям, навесні світитиметься пташиними піснями, відгукуватиметься в глибині душі трепетним почуттям причетності до рідного селища, його історії, родовідної пам`яті, до односельчан.

Вросла тополя так у землю, як у людську пам`ять, а в людській пам`яті їй таки не всохнути, не впасти. Бо, мабуть, брало й братиме дерево своїм корінням снагу з живих сердець. І скільки таких дерев росте по рідній землі! Десь це береза, десь, можливо,калина чи горобина, а вже в іншому місці – явір чи верба...

Їм багато є про що розповісти, і вони з року в рік не стомлюються згадувати. Варто лише прислухатись – і почуєш, і зрозумієш. І збагнеш так багато, так глибоко, що, можливо, позаздриш славній долі цих дерев. Позаздриш долі берези, верби, явора, калини, що зеленіють в людській пам`яті, долі тополі – трепети, що й досі росте у рідному товстенському краї.

 

 Із вуст старожила селища Федорчука І.

 

Чому садять на подвір`ї калину?

Це дерево – кущ росте у нашому селищі у кожному дворі. Що воно символізує? Любов, страждання чи безмежну радість. Безліч оповідок, легенд ходить про калину, немов дівчина-красуня в червоній сукні, а грона плодів – це крапельки крові...

Ось яку легенду я почула від бабусі.

Жила колись у нашому містечку вродлива дівчина, чорноброва, струнка, з довгою косою. Вона знала багато українських пісень і співала їх так, що дух перехоплювало, тануло серце. Адже в цих піснях розкривалася душа. Був у неї наречений. Палко вони кохали один одного і мали повінчатися. Але прийшла на нашу землю війна. Дівчина проводила коханого на фронт і стала чекати.

Та тільки після звільнення краю від ворога приніс листоноша їй такого жаданого трикутничка. Але це писали друзі... Що коханий її лежить у лікарні – сліпий, смертельно поранений і марить ім`ям коханої. Кличе, благає долю, щоб хоч голос її почути. Зібралася дівчина тай поїхала. Відшукала коханого, напувала джерельною водою, цілувала спопелілі вуста і заспівала улюблену пісню:

Ой у лузі, та ще при березі

Червона калина...

І від того співу, від сердечного дівочого голосу на блідому змарнілому обличчі засвітилася тепла усмішка.

А коли забирала нареченого додому, лікар сказав, що це не вони, лікарі, врятували хлопця від смерті, а кохання та пісні українські...

Так, чудова легенда. Зараз ця дівчина, мабуть, сива й старенька...

Та ні, вона не постаріла, залишилася молодою. А зберегли її від старості любов і пісня.

От і калина стоїть, очікує вдень і вночі, наче дивна розумна істота. Дерево, як і люди, відчуває погану погоду і небезпеку, злу людину і прихід весни... Стоїть на подвір`ї...чомусь хочеться вірити в те, що завжди отак стоятиме і не всохне й вітер не зламає. Взимку білітиме від інію покритого крапельками крові, восени видзвонюватиме золотим листям та червоними ягодами, навесні лунатиме пташиними піснями, відгукуватиметься в глибині душі трепетним почуттям історії, родовідної пам`яті односельчан.

І скільки таких дерев росте на рідній землі! Десь це береза, десь, можливо, в іншому місці – явір чи верба. Їм багато про що є розповісти, варто лише прислухатись – і почуєш, і зрозумієш, і збагнеш так багато, так глибоко, що, можливо, позаздриш славній долі цих дерев.

 

 

Із вуст бабусі Чмоли О.



Я живу в мальовничому і гарному селищі Товсте. Люди тут привітні і завжди готові допомогти. Мені дуже подобається моє селище, бо Товсте – середньовічне історичне місто, тепер містечко. У 1996 році Товсте ввійшло до складу історичних міст України. Воно розташоване на середньому Подністров`ї у південно – західній частині Подільського краю над річкою Дуплою. Якщо подивитися з наукової точки зору, то Товсте дуже давнє поселення, про це свідчать його природні умови, джерельні витоки вод з берегів річки Дупли, яка колись давала нашим предкам здорову і цілющу воду. Давні сліди наших предків на території сучасного Товстого є з часів трипільської культури. Тут декілька десятиліть назад було виявлено багато уламків посуду, різні керамічні знаряддя праці та інші ознаки давнього поселення. На щастя більшість знахідок збереглися у Товстенському музеї, в якому всі бажаючі можуть побувати і подивитись на старовину. Ще ходять чутки, що начебто на території Товстого в ІVIII тисячоліттях до нашої ери було трипільське поселення. Але, на жаль, науковці поки не підтвердили цю гіпотезу.

Якщо говорити про назву цього стародавнього містечка, то за історичними даними Товсте назване Товстим через одного галицького боярина В`ячеслава Товстого. Він був літописною особою, воєнним діячем, дипломатом і служив у князя Романа Мстиславича. Коли Роман Мстиславич помер, то Товстий перебував деякий час в Угорщині з малолітніми синами покійного князя. Прізвищем  В`ячеслава названо кілька поселень нашого краю, очевидно він володів колись ними і захотів назвати в свою честь.

Хоча існує в нашому краї і така легенда.

Колись у сиву давнину, в нашому містечку жив пан. І був він товстий. Багато людей ходило до нього позичати грошей, бо був він дуже багатий. І коли, по дорозі до нього, люди зустрічалися то питали один одного:

-         Куди йдеш?

-         Та до Товстого.

Від того і пішла назва нашого містечка.

        Перша писемна згадка про Товсте була зафіксована в 1414 році. Ці дані зберігаютьсяв Центральному історичному архіві у місті Львові. Напевно, коли поляки захопили західне Поділля, Товсте переіменували на Тлусте.

Ще був у Товстому справжній оборонний замок. Його збудовано в XV столітті, та хто його збудував невідомо. Товстенський замок мав форму трикутника.з боками 126 метрів із східної сторони, 167 метрів з північної сторони і 214 метри вздовж берега Гнилого струмка. Був він споруджений на штучному насипі, що утворював невеличкий пагорб. Замкові форти, які були розміщені в Товстому, були двохповерховими спорудами з накриттям. Замкова брама , мабуть, також була фортом, і саме звідси можна було потрапити до підвалів, де був підземний хід, який не раз рятував життя людей у скрутну хвилину.


 

Записала учениця 8 класу

Демкович Анастасія


 

Пошук

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz