Я зітхну...

Запалю обгорілу свічу.

 Помічаю: не замки — твердині, не храми —

Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.

 Піднялись, озиваються в десятиліттях

 З далини, аж немов з кам'яної гори

Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»

 І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

        1932 – 1933рік в Україні був великий голод. Не було тоді війни, а була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, дітей. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в тих роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках.

         Для ознайомлення користувачів бібліотеки з трагічними сторінками історії України було проведено іторичний дайджест « Голодомор : душа горить і тане мов свіча».  Бібліотекар абонементу для дорослих Галина Заяць розповіла присутнім про ті "лихі роки", прочитала уривки з споминів тих, хто вижив, а  завідувач Товстенською бібліотекою – філією Ольга Бензар провела огляд літератури "Пам`яті незгасна свіча". Присутні мали можливість ознайомитись з книжковою виставкою «Голод 33-го – біль душі і пам'ять серця».

         Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією.  Нехай у ваших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось!

Хай світло від свічки у небо летить,

Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.