Володимир Барна підходить до поезії з дуже високими мі­рками. Мабуть, тому він не поспішав із випуском своїх книг, а тривалий час обмежувався публікаціями окремих віршів. Часто поет випробовуав силу власного художнього слова в учнівських кла­сах і студентських аудиторіях, на зустрічах з громадськістю­ Тернопільщини. І тільки тоді, коли пере­конався, що він бажаний гість у будь-якому куточку надзбручанського краю, що його далеко непрості поезії подобаються багатьом, одна за одною почали з'являтися друком збірки, які принесли йому широке визнання.

Володимир Барна народився 2 червня 1953 року в селищі Товстому в родині переселенців із Лемківщини. Та обставина, що його батьки змушені були покинути рідний край, з раннього дитинства глибоко запала в душу майбутнього поета. Він уваж­но прислухався до розмов, що точилися вечорами та у святкові дні в їх гостинній товстенській оселі (до них часто заходили лю­ди, що також пройшли через муки вигнання), і в його уяві вима­льовувалася земля казкової краси, з синіми Бескидами, срібними ріками та дзвінкими потічками. Споконвіку там жили щирі, чесні, працьовиті люди. Вони вирощували жито й овес, плекали ху­добу, рубали ліс. Народжувалися і вмирали, закохувалися і ста­вали під шлюбний вінець. Та злочинні режими двох комуністи­чних країн, змовившись, погрожуючи фізичною розправою, за­ставили їх покинути свої родові гнізда, залишити набуте тяжкою працею - кервавицею добро, священні предківські могили... Так пізнавались із найдостовірніших джерел велика людська кривда і диявольська сутність тих, хто її заподіяв. Про втрачену землю своїх батьків В.Барна згодом напише не раз. Зокрема, лемківські мотиви дуже голосні у збірці "Бескиди". Про корені свого роду він розмірковує в публіцистичній книзі "Лемківщина у серці мо­їм". Ось домінуючий настрій цього твору: "Лемківщино, рідна праматірна землице! Я - твій син! І де б мене доля не закидала -завше буду звернений поглядом до тебе, завше буду горнутися до тебе, завше буду йти на зустріч з тобою. Ти дала моїм пред­кам гордий дух, терпіння і наполегливість, це передалося й ме­ні... Мамо люба, Лемківщино, ти одвічно живеш у моєму серці, бо у кожній краплі моєї крові є твоя незборима сила...".

Великий вплив на В. Барну мав його батько, який був інте­лігентною, розумною, благородною людиною, зразковим сім'янином. Він працював фінансистом, та завжди знаходив час і для громадської роботи. Передчасно помер, і це було великою трагедією для родини. Залишившись напівсиротою у тринадцять років, В. Барна мусив, за його словами, замість батька усі клопо­ти і турботи по дому узяти на свої дитячі плечі. Це розвинуло в нього почуття відповідальності, гартувало характер, що потім дуже пригодилося в дорослому житті.

Після закінчення Товстенської десятирічки поступив на факультет журналістики Львівського університету. І цей вибір був невипадковий, бо ще школярем часто друкувався в районній газеті "Колос", а вчителі літератури не могли нахвалитися його творами. По закінченні університетських студій десять років працював у засобах масової інформації Тернопільщини.

Завідував корпунктом бюро пропаганди художньої літера­тури Спілки письменників України в західних областях. Зараз очолює Спілку письменників Тернопільщини.

Був ініціаторам створення обласного товариства "Лемків­щина", обирався його головою і співголовою. Член Світової фе­дерації лемків. Автор поетичних збірок "В долонях Всесвіту" (1991), "Бескиди" (1932), "Пейзажі душі" (1994), "Моє Опілля" (1996), "Сльоза в зіницях неба" (українською мовою та в пере­кладі на есперанто, 2003), і прозової книги "Лемківщина в серці моїм" (1992).

В.Барна наполегливо шукав свою творчу дорогу, довго формував власний поетичний стиль, створював таку систему, яка найбільше відповідала б його естетич­ному світовідчуттю, інтелекту, темпераменту. Врешті його улю­бленою поетичною формою став верлібр. Мабуть, тому що він не сковує думку, а дозволяє їй вільно ширяти в яких завгодно площинах, дає більше можливостей для передачі найтонших відчуттів. А якщо хто вважає, що відсутність римування і ритму позбавляють верлібр мелодики, то це хибна думка.

Усталені поетичні форми - як звичні нам пісні; верлібр - то ніби класична музика, притому модерна, як скажімо творчість Альфреда Шнітке. Ось що каже з цього приводу відомий україн­ський поет, автор знаменитого вірша "Українці мої" Віктор Баранов: "Володимир Барна пише вірші неримовані, білі... Що з того, що ми звикли до узвичаєних катренів? Світова практика свідчить: поезія - не обов'язково у милозвуччі, приємному для вуха. Вона така ж різноманітна й незбагненна, як і природа люд­ської душі." В. Барна іноді послуговується і традиційним віршу­ванням, мовби хоче доказати скептикам, що він непогано воло­діє і цією поетичною технікою.

Провідні теми творчості В. Барни такі, як і в більшості по­етів світу, - Батьківщина і кохання. Рідна земля розпочинається для нього з найзахіднішого її куточка - надсянського краю.

А вже звідти його любов поширюється на всю "синю Укра­їну", звичайно ж, не обминаючи всім нам дорогого "міста на Те­рновім полі".

Вірші, присвячені коханню, - палка, відверта, щира спо­відь своїй ліричній героїні. Здається, описуючи інтимні стосун­ки, можна легко повторитися, мимохіть стати плагіатором. Адже завжди в душі звучать витончені рядки любовної лірики Данте й Шекспіра, Блока й Сосюри, Симоненка й Павличка. Але В.Барна­ глибоко індивідуальний, абсолютно неповторний у своїх найсокровенніших, найніжніших, найсвітліших почуваннях: Струна чекання - так вона натягнута в мені, що навіть вітер буйногривий не в силі сколихнуть її! А тихий голос твій вмить обірвати її може!

Ступивши порівняно пізно на шлях професійного літера­тора, В.Барна проте багато в чому виграв. Він не зловживав тер­пінням своїх прихильників, а відразу постав перед ними зрілим, впевненим у собі майстром.

Карбую слово у душі,
І контури його усе чіткіші, —
пише він, і ми це відчуваємо. В українську літературу увійшов по - справжньому оригінальний, дуже цікавий, талановитий по­ет.

Онищук Д. Літературна Заліщанщина. Еесеї, бібліографічні довідки, тексти. – Тернопіль: Астон, 2003. – с. 120 - 123

ЛІТЕРАТУРА
Барна, В. Співець народних дум [Текст]//Вільне життя. - 1987. - 23 вересн.
Барна, В. В долонях Всесвіту: Поезії. - К.: Молодь, 1991. - 72 с.
Барна, В. Промені у темряві [Текст]//Вільне життя.- 1991.- 13 черан.
Барна, В. Бескиди: Поезії.- К.: Молодь, 1992.
Барна,В Опілля: ПОезії. - К.: Молодь, 1992.
Барна, В. Кореневе: Поезії//Тернопільщина Літературна. Додаток №4. Вип. 2. Ч.2. - Тернопіль, 1992. - С.4.
Барна, В. Пейзажі душі: Поезії. - К.: Молодь, 1994.
Барна, В. Посеред зір домівка ранку: Поезії [Текст]//Дзвін. - 1995. - №9. - С.8-11.
Барна, В. Духовний благовіст Павла Лопати [Текст]//Дзвін. - 1995. - №8. - С.158-160.
Барна, В. Час душі: Поезії [Текст]//Тернопіль. - 1996. - №2. - С.5.

Федорова, Т. Про книгу поезій В. Барни "В долонях Всесвіту" [Текст]//Друг читача. - 1991. - 10 жовтн.
Сінкевич, Б. Інтерв`ю з В. Барною [Текст]//Демократична Україна. - 1994. - 12 липн.
Баранов, В. Прийшов поет [Текст]//Дзвін. - 1995. - №7. - С.20-22.
Баранов, В. На порозі літа [Текст]//Свобода. - 2003. -5 липн.
Бандурка, І.Творча зрілість письменника [Текст]//Вільне життя. - 2003. 10 червн.