Нещодавно у Товстенській бібліотеці відбулася зустріч із уродженцем нашого містечка, письменником Володимиром Барною.

Часто навідується наш краянин до рідних місць свого дитинства і юності, бо дорожить пам’ятними спогадами про школу, вчителів, друзів, сусідів, а ще він по-особливому любить і вболіває за своїх земляків і наше рідне Товсте.

Володимир Барна – яскрава і неординарна особистість, людина, добре знана на Тернопіллі і за його межами. Автор поетичних збірок, редактор, перекладач, літературознавець, публіцист, професійний журналіст із задоволенням прийняв запрошення товстенських бібліотекарів і прибув з Тернополя, де тепер проживає, на зустріч, присвячену 65-и-річчю від дня його народження.

Письменник В. Барна належить до тих, хто береже пам'ять про історію, дбає про українську культуру, мову, збереження наших неповторних обрядів, звичаїв, очолює обласне відділення Українського фонду культури.

Ведуча заходу Ольга Тракало, директор Заліщицької ЦБС коротко розповіла про основні дати з біографії Володимира Андрійовича Барни і про його творчі здобутки.

Народився Володимир Барна 2 червня 1953 року. Батько поета Андрій і мати Євдокія були уродженцями Лемківщини, яких у 1945 році депортували з рідних країв згідно з угодою між Польщею та УРСР про обмін населенням.

Навчався і закінчив у 1970 році Товстенську середню школу. У тому ж році став студентом факультету журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка. Львівський період життя В. Барни був цікавим і активним. Під час навчання в університеті він продовжував дописувати до заліщицького «Колоса», часто друкувався у пресі. Про шкільні і студентські роки письменник згадує зі щемом у душі.

Знайомство з майстрами слова та їх творчістю у львівський період роздмухало іскру любові до віршування і співу в ансамблі пісні й танцю «Черемош».

Трудову журналістську діяльність Барна В. розпочав редактором Тернопільського обласного радіо у березні 1975 року, де працював до початку 1985 року.

У 1981 році прийнятий  в Спілку журналістів України. З січня 1985 року в Спілці письменників України його призначено на посаду кореспондента-організатора Бюро пропаганди художньої літератури СПУ у Тернопільській області, з 1996-го – завідував західноукраїнською філією, а від 2001-го – директор Бюро пропаганди художньої літератури НСП України.

Письменник Володимир Барна обирався членом правління Тернопільських товариств «Україна», пам’яток історії та культури, головою Тернопільського обласного (1990-1994р.р.) та співголовою Крайового товариства «Лемківщина» (1992-1996р.р.), членом управи Світової федерації лемків (США, 1993-1996р.р.).

У 1994 році В. Барну прийнято в члени Спілки письменників України. Від 2001 по 2005 роки він очолював Тернопільську обласну письменницьку організацію, був членом Ради НСПУ.

У 2003 році поет Барна Володимир став дипломантом обласної премії імені Володимира Вихруща, лауреат всеукраїнських премій імені Братів Лепких (2012р.) та ім. Петра Чубинського (2016р.), нагородженний орденами Святого Георгія Переможця І і ІІ ступенів (2013, 2016 р.р.) і Костянтина Острозького (2013 р.), Золотою медаллю української журналістики, Почесною грамотою Верховної Ради України(2003 р.).

За роки керування Тернопільською письменницькою організацією ним зроблено багато справ. Ряди НСПУ поповнили десятки літераторів.

До 50-річчя від дня народження поета, громадського та культурного діяча і 25-річчя творчої діяльності 14 грудня 2003 року в Тернопільському драмтеатрі відбувся ювілейний авторський вечір, в якому взяла участь і група краян-товстенців.

З ініціативи В. А. Барни 2004-го року було проведено Перший з’їзд письменників – уродженців Тернопільщини, а також різні міжнародні та всеукраїнські літературно-мистецькі свята, серед яких і «Дністрове перевесло», що проводиться у Заліщицькому і в сусідніх районах Буковини та Івано-Франківщини.

Володимир Барна – пропагандист рідного слова, а його твори – це уроки любові і поваги до наших культурних надбань. Він вражає своєю полум’яною, пристрасною, діловою любов’ю до рідного краю. Історію свого роду знає докладно і невтомно трудиться в ім’я духовного процвітання українського народу. Про це щиро розповідав у своєму виступі.

Словосповідь поет Володимир Барна розпочав із спогадів про батьків, пам'ять яких гідно береже син, а їхні могили навічно залишились у Товстому, і про свій родовід. Згадав вчителів-наставників – М. Г. Золотого, директора школи, Я. О. Павлика, Д.І. Поповича, Р. В. Данилейка, М. І. Гулик, С. Д. Голик та інших. Розповідав В. Барна і про свій у юнацькі роки професійний вибір, і про навчання у Львові, і про працю на обласному радіо, і про пам’ятні зустрічі з майстрами Слова – Петром Ковальчуком, якого вважає своїм духовним батьком, Романом Лубківським, Володимиром Вихрущем і ще багатьма іншими відомими митцями.

Найбільше уваги надав автор своїм книгам, розповідаючи про кожне видання зокрема: «В долонях Всесвіту» (1991), «Бескиди» (1992), «Пейзажі душі» (1994), «Моє Опілля» (1996), «Роса на списах трав» (1998), «Мелодія срібної ночі», «Сльоза в зіницях неба» (2002), «Янгол неба» (2002), «Апокрифи неба» (2002), «В саду творця» (2008), «Храм вічності душі» (2008), книги-есе «Лемківщина – у серці моїм» (1992), «Життя не по наїждженій колії» (2009) і публіцистичні.

В. Барна сказав, що працює у царині білого вірша або верлібру, при цьому наслідує європейську традицію, з вільною думкою і вільними висловами, а його вірші-казання – це потік сильний інформативний. Поезії автора перекладені на іспанську,польську, білоруську, англійську, російську мови.

Пристрасно читав поет свої вірші, зазначивши, що Слово – вияв його душі, а вірші інколи приходять до нього у сні. «Живу я повелінням серця і душі, хоча звіряюсь розуму цупкому», - сказав словотворець.

Поету Володимиру Барні так судилося долею, що він не тільки сам пише художні твори, а й пропагує творчість побратимів по перу, редагує і видає книги молодих літераторів, письменників. Його стараннями увіковічено імена і встановлено меморіальні пам’ятні знаки на честь знаних людей – письменників Петра Ковальчука, Євгена Маланюка, Андрія М`ястковського у Заліщиках, заслуженого артиста Бориса Єфремова, директора школи Михайла Золотого та інших у Товстому. У щоденних турботах чільне місце займає у нього Лемківщина – земля предків, самобутній край батьків.

Уважно слухали свого поважного й талановитого земляка жителі Товстого – люди різного віку й уподобань, які щиро раділи за успіхи на творчій ниві письменника, що володіє дивовижним даром домагатись втілення своїх задумів і об’єднувати навколо себе людей. Ця зустріч перетворилась у задушевну розмову, яку наповнили спогадами Леонід Гевко і Йосип Боднарук - однокласники В. Барни, а також Любомир Палиця і товариш з юності та його найближчий сусід Юрій Демків, випускниця Товстенської школи Ганна Торкот, яка працювала до виходу на пенсію вчителькою рідної мови та літератури у сільській школі, Роман Данилейко, заслужений вчитель України, що був класним керівником.

Слова вдячності адресували письменнику і редактору книг автори поетичних збірок: медсестра Ольга Кухта, і педагог, заступник директора з виховної роботи Товстенської ЗОШ І-ІІІ ступенів Світлана Леськів, автор романів, дипломант всеукраїнських літературних конкурсів «Коронація слова» Петро Дараманчук, а також Світлана М`ястковська, дочка Параски Королюк за популяризацію художньо-документальної повісті про героїню помаранчевого майдану, книгу Ганни Рибцуник «Сходження».

Бібліотекар Галина Федькович розповіла про прочитану нею книгу В. Барни «Лемківщина – у серці моїм» і поділилась спогадами, які розповідали їй бабусі, що були також переселені з родинами із Лемківщини, а вже її дочка Юлія Смутило записала ці спогади і брала участь у літературних конкурсах про історію свого родоводу.

Уважно слухали ми виступ Романа Барни, старшого рідного брата поета, кандидата технічних наук, науковця зі Львова, який поділився своїми пам’ятними спогадами про Товсте і про школу – свою альма-матер і щиро радів за успіхи свого брата.

У виконанні гуртківців Товстенського будинку дитячої та юнацької творчості Юлії Галак, Станіслава Коханюка, Вікторії Дусяк – дипломантів всеукраїнських і міжнародних конкурсів звучали музичні дарунки – давні народні і сучасні українські пісні, а семикласник Віталій Козак декламував поезії В. Барни.

У нашому краї завжди в пошані було українське слово і дуже важливо пам’ятати про це, знати імена творців-літераторів з минулого і наших сучасників, читати українські книги.